Проблема можливості повторного розгляду рішень слідчих суддів у зв'язку з новими обставинами.

Глупець той, хто ніколи не переглядає своїх переконань (В. Черчилль).

Перегляд судових рішень за новими обставинами є винятковим процесом, що стосується вже ухвалених рішень, які набрали чинності.

Особливості судових рішень, що підлягають перегляду у зв'язку з новими обставинами, розкриваються в наступних положеннях Кримінального процесуального кодексу України.

Судові акти, які набрали чинності, можуть бути переглянуті у випадку нових обставин (ч. 1 ст. 459 КПК). Існують два основні типи судових рішень: вирок, де суд розглядає обвинувачення по суті (ч. 1 ст. 369 КПК), та ухвала, в якій слідчий суддя або суд вирішують інші питання (ч. 2 ст. 369 КПК).

Таким чином, норми Кримінального процесуального кодексу не встановлюють жодних обмежень або заборон на перегляд ухвал слідчого судді, що стали законними, у зв'язку з новими обставинами.

Деякі суди апеляційної інстанції, хоч і надзвичайно рідко, все ж доходили до подібного висновку (як, наприклад, у рішенні Київського апеляційного суду від 24.04.2019 у справі № 761/18763/18).

Одночасно, Верховний Суд невпинно дотримувався кардинально іншої стратегії.

Питання (не)можливості перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень (ухвал), якими справа не вирішується по суті розлого досліджувалося ККС ВС у справі № 442/2307/14-к (ухвала від 03.10.2018, п.п. 5-14), у якій Верховний Суд робить висновок, що "за нововиявленими обставинами можуть бути переглянуті лише судові рішення по суті кримінального обвинувачення, що набрали законної сили, у випадку, коли кримінальне провадження закінчено і рішення стали остаточними" (п. 14). Цей висновок підтверджений також ухвалою ВС від 28.09.2020 у справі № 2035/5763/2020.

Неможливість перегляду ухвал слідчих суддів у зв'язку з новими обставинами була предметом розгляду Верховного Суду в ухвалі від 25 березня 2019 року у справі № 487/5511/14-к. У документі зазначено, що "перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами може стосуватися лише вироків та ухвал, винесених на підставі розгляду кримінальних справ по суті". Це твердження отримало чітке обґрунтування, оскільки воно безпосередньо випливає зі змісту статті 459 Кримінального процесуального кодексу.

У кінці 2019 року відзначається прогрес у формуванні аргументації Верховного Суду: "частини 1 і 2 статті 309 Кримінального процесуального кодексу містять вичерпний перелік ухвал слідчого судді, що підлягають оскарженню в процесі досудового розслідування" (постанова ВС від 18.12.2019 у справі № 757/58977/18-к).

Зрештою, у 2020 році сформований правовий висновок про застосування норм права Об'єднаної палати ККС ВС, за яким: "перегляд за нововиявленими обставинами ухвал слідчого судді, а також рішень суду апеляційної інстанції щодо таких ухвал, кримінальним процесуальним законодавством не передбачений". У основі висновку: "Системне, логічне й телеологічне тлумачення норм, що містяться в главі 34 КПК", яке "указує на те, що перегляду за нововиявленими обставинами підлягають не всі судові рішення, а лише ті, якими завершується розгляд кримінального провадження по суті в суді відповідної інстанції" (постанова ОП ККС ВС від 03.02.2020 у справі № 522/14170/17).

Подібні висновки Верховний Суд продовжує використовувати і в майбутньому (наприклад, у постанові від 3 березня 2021 року у справі № 757/18911/17-к).

Доводи Вищого Суду в загальному підсумку можна звести до таких основних пунктів.

Ознаки судових рішень, які можуть бути предметом перегляду

Висновок Верховного Суду про те, що неможливість перегляду ухвал слідчих суддів за нововиявленими обставинами випливають з положень статті 459 КПК, є прикладом аргументації, що суперечить дійсності, адже ґрунтується на неправильному тлумаченні ключових норм, які чітко визначають критерії судових рішень, що підлягають перегляду у випадку нових обставин.

Як було зазначено раніше, розгляд положень статей 459 та 369 Кримінального процесуального кодексу дозволяє зробити висновок, що ухвала слідчого судді є одним з видів судових рішень. Норми КПК, що безпосередньо визначають характер предмету перегляду, не містять жодних обмежень або заборон стосовно можливості перегляду судового рішення у вигляді ухвали слідчого судді, яке набрало законної сили. Навпаки, ці норми чітко зазначають наявність такої можливості.

Проте на цьому етапі ВС продовжує свою роботу, розглядаючи питання з перспективи суб'єктного складу правовідносин, зокрема, щодо учасників перегляду та осіб, які подають заяви про його проведення.

Суб'єкт перегляду

За цим підходом ВС, неможливість перегляду за нововиявленими обставинами ухвал слідчих суддів пов'язується із вжитим у ч. 4 ст. 33 та ч. 1 ст. 463 КПК поняттям "суд" ("провадження за нововиявленими обставинами здійснюється судом, який ухвалив рішення, що переглядається"), під яке нібито не підпадає слідчий суддя.

У чинному Кримінальному процесуальному кодексі (КПК) не надано чіткого визначення терміна "суд", проте його характеристики можна виявити через численні положення цього кодексу. Наприклад, слідчий суддя має повноваження здійснювати контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у рамках кримінального провадження (пункт 18 частини 1 статті 3 КПК). Це свідчить про те, що слідчий суддя виконує певні судові функції. Також принцип рівності всіх перед судом (стаття 10 КПК) поширюється на справи, що розглядаються слідчими суддями. Відповідні норми про слідчих суддів можна знайти в частині 2 статті 33-1 та частині 3 статті 35 КПК, які розташовані у §1 ("Суд і підсудність") Глави 3 ("Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження") цього кодексу.

Варто також зазначити логічну помилку в аргументації Верховного Суду.

Право на доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень, відомий як принцип res judicata, регулюється статтею 21 Кримінального процесуального кодексу. Однак у цій статті одночасно розглядаються обидва принципи стосовно тих самих судових рішень.

Зазначаючи, що перегляд рішень слідчих суддів у зв'язку з новими обставинами може порушити принцип res judicata (це ще один з аргументів), ОП ККС ВС визнає, що ухвали слідчих суддів є остаточними рішеннями, які завершують судовий процес. Ці рішення мають відповідати вимогам справедливості, дотримання розумних строків та бути ухваленими "незалежним і неупередженим судом".

Суб'єкти подання заяви про перегляд

У цьому аргументі ВС застосовує підхід, за яким аналізує поняття "судове провадження", як складову терміну "учасники судового провадження", які є суб'єктами подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами. Це дає привід для висновку, що судове рішення, яке може бути предметом перегляду за нововиявленими обставинами має бути наслідком саме судового провадження.

Одночасно, таке вузьке тлумачення терміна "судове провадження" не узгоджується з іншими положеннями КПК, зокрема, з пунктом 24 частини 1 статті 3, де зазначено, що термін "учасники судового провадження" охоплює також інших осіб, які можуть ініціювати судові процедури через свої клопотання або скарги у випадках, визначених цим Кодексом.

Представлені "судові процедури", що відбуваються за запитами чи скаргами "учасників судового процесу", насправді є розглядом цих скарг і запитів суддями слідчого суду в рамках досудового розслідування.

Обмеження на можливість оскарження рішень слідчих суддів.

Цей аргумент Верховного Суду ґрунтується на ототожненні процесу оскарження судових рішень (включаючи ухвали слідчих суддів) з процедурою їх перегляду на основі нових обставин. Важливо зазначити, що Кримінально-процесуальний кодекс містить вичерпний список ухвал слідчих суддів, які можуть бути оскаржені в ході досудового розслідування. На відміну від права на апеляційне оскарження, жодна норма КПК не передбачає можливості перегляду ухвал слідчих суддів з огляду на нові факти.

Одночасно, як випливає з дослідження статей 309 та 310 Кримінального процесуального кодексу, ці обмеження стосуються саме апеляційного оскарження ухвал, винесених слідчим суддею. Це суттєво відрізняється від перегляду справи з новими обставинами, оскільки останній не підпадає під категорію оскарження судових рішень.

Окрім того, варто відзначити й унікальні юридичні механізми, які законодавець використав для встановлення процедур апеляційного оскарження та перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Зазначення можливості оскарження ухвал слідчого судді в кожному конкретному випадку обумовлене тим, що в пункті 3 частини 1 статті 392 КПК наявна відсильна норма, яка дозволяє оскаржувати "інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом" в апеляційному порядку. Водночас, норми, що безпосередньо регулюють предмет перегляду у зв'язку з новими обставинами, вказують лише на загальні характеристики: рішення суду, що набрали законної сили.

Паралельність нормативного акту

Ще один аргумент ВС (з раннього) стосується спроби застосувати аналогію закону із нормами процесуальних кодексів інших юрисдикцій: "правило про можливість перегляду за нововиявленими обставинами лише рішень, якими завершено розгляд справи по суті, закріплений також в процесуальному законодавстві, що стосується інших юрисдикцій". Водночас, Верховний Суд не врахував, що по-перше, аналогія закону може бути застосована виключно при наявності прогалин права (повної чи часткової відсутності правових норм), а не у випадку, коли норми з іншого кодексу більше підходять під прийняте рішення. По-друге, застосування аналогії закону у кримінальному процесі ні в якому не разі не повинно обмежувати процесуальних прав осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Конфлікт основоположних принципів

Найсильнішим аргументом Верховного Суду видається певна колізія між а) принципом res judicata (принцип остаточності судового рішення - складова принципу правової (юридичної) визначеності, який є одним з аспектів верховенства права) та б) правом на справедливий судовий розгляд (правом на суд), гарантованим, окрім іншого, статтею 8 Усесвітньої декларації людських прав 1948 року та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З огляду на те, що право на суд не є абсолютним, Верховний Суд раз по раз вирішував цю колізію на користь принципу res judicata.

Водночас, Верховний Суд не врахував, що обидва принципи не є абсолютними. Зокрема, Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ) зазначав, що: відкриття провадження за нововиявленими обставинами як таке не є несумісним з Конвенцією (рішення ЄСПЛ у справі Popov v. Moldova (№ 2) від 06.12.2005 (заява № 19960/04)).

Отже, в ситуації конфлікту між двома не абсолютними правовими принципами, суд мав можливість скористатися чіткими та зрозумілими специфічними положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

Остаточну крапку у цьому питанні поставив Конституційний Суд України у рішенні від 10.04.2024 № 5-р(II)/2024 "У справі за конституційною скаргою Плескач Ганни Григорівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України".

Конституційний суд ухвалив рішення щодо обох спірних аспектів.

По-перше, визнав очевидне: "... оспорюваний припис статті 459 Кодексу не містить заборони на перегляд за нововиявленими обставинами будь-яких видів судових рішень, що набрали законної сили, зокрема ухвал слідчих суддів". По-друге, встановив, що перегляд за нововиявленими обставинами ухвал слідчих суддів, що набрали законної сили, цілком забезпечує дотримання "справедливого балансу між остаточністю судового рішення (res judicata) як складником принципу юридичної визначеності та справедливістю, що її має бути досягнуто внаслідок здійснення судочинства".

Беручи до уваги обов'язковість і остаточність рішень Конституційного Суду України, відповідно до статті 151-2 Конституції, нове трактування норм цього суду викликало цілком зрозумілу хвилю оптимізму серед правозахисників. На рівні апеляційних судів питання про можливість перегляду справ вже не викликає сумнівів (ухвала Апеляційної палати ВАКС від 5 червня 2024 року у справі № 991/2971/24, ухвала Одеського апеляційного суду від 4 липня 2024 року у справі № 523/17459/23, ухвала Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2024 року у справі № 461/2373/21, ухвала Черкаського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у справі № 712/7780/24). Тепер залишається лише дочекатися зміни позиції Верховного Суду.