"Коли він покинув небезпечну зону, виглядав так, ніби щойно з'явився з болота: військовий поділився історією про своє серйозне поранення, хірургічне втручання та участь у спортивних змаганнях."

Фізичні та психічні травми стали звичним явищем для багатьох українських військових. Однак більшість з них вміють перетворювати ці труднощі на нові шанси для розвитку.

Ми поспілкувалися з особою, чий досвід свідчить про те, що життя після травми може бути насиченим і сповненим нових можливостей.

Брали участь у бойових діях разом як сім'я в одному батальйоні.

Герман Золотарьов, 33-річний мешканець Чугуєва в Харківській області, до початку повномасштабного вторгнення Росії жив цивільним життям. Його професійний шлях охоплював різні сфери, включаючи газову промисловість та виробництво на заводі. Попри це, служба у війську не була для нього новизною. До 2022 року він встиг пройти службу в зоні АТО, будучи частиною 92-ї бригади Збройних сил України. Після завершення контракту Герман планував разом із дружиною емігрувати до Польщі, проте обставини склалися інакше.

24 лютого 2022 року назавжди вкарбувався в його свідомості.

"Вітчима підняли по тривозі о 5 ранку, він одразу ж поїхав у частину. Мама, яка була в запасі першої черги, отримала виклик трохи пізніше, десь о 6:00-6:30. Ми вже не спали - Чугуїв розташований дуже близько до кордону, лише за 60 км до Росії. Зранку все місто вже гуло", - розповідає він.

Не сумніваючись ані на мить, Герман ухвалив рішення стати на захист своєї батьківщини. У перший день, о дев'ятій годині ранку, він вже перебував у військовому комісаріаті в Чугуєві.

Спробував врятувати свого друга.

3 грудня 2022 року, виконуючи бойове завдання в Луганській області, поблизу траси Сватове-Кремінна, його підрозділ потрапив під вогонь супротивника.

"З товаришами ми потрапили під вогонь, захищаючись у танку. Перші вибухи серйозно поранили наших хлопців. Один із них втратив ногу, і я кинувся на допомогу. Лише-но витягнув його в окоп, як сам став жертвою - наступний снаряд відрізав мені руку," - згадує Герман про той трагічний день.

Незважаючи на власні поранення, Герман зміг врятувати свого товариша. Той молодий чоловік вижив і повернувся додому. Проте, як розповідає Герман, військовий не зміг подолати психологічні наслідки травми, і, на жаль, його вже немає серед нас.

Пройшов чотири кілометри, незважаючи на те, що втратив руку.

Момент поранення та подальша евакуація стали для Германа Золотарьова справжнім випробуванням на міцність. Тоді він зумів зберегти самовладання та рішучість.

"Я наклав собі джгут і обмотав рану. Після цього запитав у хлопців, чи є серед нас загиблі. Вони відповіли, що немає. Потім викликав евакуацію і майже 4 кілометри йшов до місця, куди мене направили," - згадує Герман.

Герман втратив значну кількість крові. Коли він нарешті повернувся до своїх, його ледве впізнали.

"Я почувався таким же зеленим, як жаба, через значну втрату крові. Коли мої товариші побачили мене, вони були вражені. Один із них вигукнув: 'Ти справді вибрався з оточення!'" - згадує він.

Усвідомлення втрати руки прийшло не одразу. Але стан самої руки був критичним, і вже тоді було зрозуміло, що врятувати кінцівку не вдасться. Рука висіла на одному сухожиллі, були перебиті частини. Перша свідома думка після поранення - подив від того, що вижив у таких обставинах.

"Я був вражений, що це лише рука. Після приземлення я подивився на себе, спершу опустив голову, і коли глянув, здавалося, що я цілком цілий. Не міг зрозуміти, як таке можливо," - ділиться своїми переживаннями Герман.

Гумор під час хірургічної процедури

Герман згадує своє перебування в лікарні з іронічною усмішкою.

"Хірург спитав мене: "Ти, братан, куриш?". Я кажу: "Так, айкос". Він мені айкос зарядив прямо на хірургічному столі. Я кажу: "А що, так можна?". Він каже: "Тобі можна", - каже військовий, згадуючи цей сюрреалістичний момент.

Після проведення операції Герман подзвонив своїй дружині, яка була в істериці від переживань. Проте вже наступного дня, прибувши до нього в Дніпро, вона виявила вражаючу стійкість і стала його опорою.

"Вона подивилася на мене і сказала: "Ну, ти в мене правшею був, правшею і залишився. Нічого страшного, головне, що яйця не відірвало", - з гумором каже Герман.

Люди з цікавістю спостерігають за протезом.

Після поранення захисник пройшов довгий шлях реабілітації та протезування. Він вирішив залишитися в Україні. Цікаво, що Герман не завжди носить протез, оскільки багато займається спортом. Тому з ним іноді незручно робити вправи. Протез чоловік одягає, коли виходить у соціум - із дружиною в ресторан чи ще кудись.

"Люди з цікавістю спостерігають за протезом. - він дуже гарний. Просто під мою особистість. У мене доньці пів року, то вона ще не розуміє. Дивиться, що щось є, а що це - ще не розуміє", - каже чоловік.

Чоловік із вдячністю згадує підтримку близьких. Проте визнає, що не всім так щастить.

"Існує проблема, з якою стикаються молоді сімейні пари, які щойно уклали шлюб. Деякі дівчата не уявляють, що чекає їх у майбутньому, і вирішують залишити своїх партнерів. У таких ситуаціях чоловікам стає дедалі важче", - зазначає Герман.

Спортивні конкурси та гірські вершини

Після повернення з бойових дій військовий не лише пристосувався до нового способу життя, а й виявив своє нове призначення в спорті та підтримці інших ветеранів.

"У ветеранській спільноті я зустрів безліч нових друзів, особливо завдяки участі у спортивних змаганнях," - ділиться він.

Захисник додає, що один з побратимів став його кумом. Тож скоро Герман буде хрестити дитину - це вже майже родинні стосунки.

Сьогодні Герман працює спортивним менеджером, займаючись організацією тренувань та змагань для ветеранів.

"Для того щоб хлопці не проводили час у госпіталі та не відчували нудьги, ми організовуємо виїзди до міста. Це допомагає їм адаптуватися до того, що люди можуть реагувати по-різному. У реабілітаційному центрі всі звикли до поранених, тоді як на вулицях може натрапити дитина, яка буде вказувати на них пальцем. Такі ситуації можуть викликати у ветеранів певні емоційні реакції, але їм важливо навчитися з цим жити," - ділиться своїми думками він.

У дитячі роки Герман активно займався легкою атлетикою та грав у настільний теніс. Проте, після отримання травми, він знову повернувся до спорту і досяг значних успіхів.

"Я став частиною національної команди ветеранів. Мав честь представляти Україну в Сполучених Штатах на змаганнях Air Force and Marine Corps Trials, де виборов бронзову медаль", - розповідає чоловік.

Герман активно залучається до екстремальних пригод. Нещодавно він разом із товаришами-ветеранами здійснив похід на гору Кострича, що має висоту 1585 метрів. Цей захід став найбільшим походом для людей з ампутаціями, і, можливо, буде зафіксований у Книзі рекордів України.

Фантомні болі продовжують мучити чоловіка. Спочатку вони були надзвичайно інтенсивними, але зараз Герман відчуває полегшення. У деяких людей ці болі можуть не зникати навіть протягом усього життя.

Про "внутрішні опори" у часи війни

Ветеранам, які шукають шлях до адаптації в цивільному житті, Герман радить не падати духом. Життя після травм продовжується. Важливо рухатися вперед, відкривати нові горизонти та власним прикладом надихати інших хлопців і дівчат, які пережили травми, на те, що варто жити далі.

Історія Германа Золотарьова є вражаючим прикладом того, як можна не лише здолати власні виклики, а й стати підтримкою для оточуючих. Його трансформація з пораненого бійця в активного спортсмена та організатора, який підтримує інших ветеранів, надзвичайно надихає та мотивує.