І Україна, і Росія - всього лише елементи на міжнародній шахівниці.

США та Китай розпочали гонку за першість на планетарній арені, де решті країн відведена роль союзників та фігур, чиї інтереси будуть розглядатися лише в контексті зацікавленості основних гравців. Що тут можна зробити?

"Глобальна шахівниця": на полі гри США та Китай, Україна і Росія постають як фігури. Важливі, проте лише елементи гри. Створення Китаєм міжнародної платформи "Друзі миру" у відповідь на коаліцію "Рамштайн" стало яскравим показником суті глобальних процесів.

З одного боку глобальної арени знаходиться Америка. У рамках російсько-українського конфлікту Сполучені Штати можуть чинити на нас тиск, аби ми ухвалили рішення, які їм необхідні. У нас, по суті, немає особливих варіантів, окрім як виконувати наполегливі поради наших союзників. Ми в значній мірі залежимо від них у питаннях оборони, можливих шляхів повернення втрачених територій, міжнародних правових аспектів війни, санкційного тиску, надання притулку нашим біженцям, а також в отриманні супутникових розвідувальних даних.

А тепер Китай вирішив віддзеркалити дії Америки - і виступити гравцем з боку Росії, який диктуватиме Путіну, на що і коли погоджуватись в питанні припинення війни. Тим більше, Пекін має всі можливості контролювати Путіна: джерело "паралельного імпорту", напрямки збуту основної кількості нафти й газу, взагалі функціонування підсанкційної економіки. І ресурси для ведення війни: шахеди, іранські ракети, північнокорейські ракети і снаряди на сьогодні становлять значну, а завтра становитимуть визначальну частку всієї застосовуваної проти нас зброї.

Проте Тегеран і Пхеньян є партнерами Китаю, а не Росії; Росія для них лише джерело прибутку, причому з погодження Китаю і в натуральній формі. Якщо Сі Цзиньпін вирішить зупинити постачання зброї, то спеціальна військова операція опиниться в безвихідному становищі без необхідних ресурсів для ведення бойових дій. Власне виробництво зброї в Росії і так невелике й не відповідає якісним стандартам, а санкції обмежили більшість шляхів для постачання комплектуючих.

Проте, незважаючи на свою прихильність до миру, Сі поки що не надав конкретних сигналів для вирішення конфлікту (хоча він все ще активно імпортує з Росії все більше сировини за зниженою ціною). Для нього Росія та Україна не є пріоритетами; їхня роль для нього обмежується лише використанням у глобальному протистоянні зі Сполученими Штатами та як інструменти для підтримки обсягів експорту.

Таким чином, коли в контексті мирних переговорів виникнуть питання щодо можливих компромісів, це не будуть поступки, що здійснюються Україною на користь Росії або навпаки. Вони скоріше відображатимуть інтереси Китаю в переговорах з Америкою або ж навпаки. Саме до цього прагне Пекін, створюючи свою власну коаліцію, яка включає як БРІКС, так і ініціативу "Друзі миру".

Лише Білий дім, незалежно від того, хто займає Овальний кабінет, не прагне жертвувати своїми глобальними інтересами та стратегічними цілями заради малозначущих питань, пов'язаних з Україною. Якщо буде йтися про можливі компроміси з Китаєм, то це повинно стосуватися справді важливих аспектів для Сполучених Штатів.

В цілому, передвиборча ситуація в США виглядає наступним чином: з одного боку, ми маємо США та Західний світ, які діють відповідно до своїх інтересів, а з іншого - Росію, підтримувану Китаєм та країнами Глобального Півдня, які також мають свої власні пріоритети. США будуть спонукати нас до укладення миру, тоді як Росію до цього підштовхне Китай. В обох випадках це буде спроба знайти глобальні компроміси, що відповідають їхнім інтересам.

Проте важливо пам'ятати, що зміни на місцях, такі як ситуація в Курщині, трансформують можливості глобальних акторів. Це, в свою чергу, позначається на значущості та масштабах різноманітних дій — територіальних, політичних або економічних. Таким чином, знову все зводиться до того, що майбутнє України залежить від Збройних сил, а також від Служби безпеки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони та їхніх дронів з великим радіусом дії.