Війна та театральне мистецтво: як київський театр "Замок на горі" адаптувався на початку повномасштабного вторгнення і чим займаються артисти сьогодні.
Навіть під час повітряної тривоги, казка продовжується в укритті театру
Казка має жити навіть попри війну. У це вірять не лише маленькі українці. Працівники культури та майстри народного мистецтва, які сьогодні відзначають свій день, продовжують творити магію для дітей і не тільки. Актори театру ляльок після вторгнення зі столичного пагорбу спустилися у метро. І там під час повітряних тривог розважають найменших українців. Не у повному складі, частина працівників театру пішла на фронт. Дехто вже й не повернеться на сцену. Як навіть у часи війни не втратити віру у казку, дивіться в сюжеті журналісти "5 каналу" Мар'яни Микитенко у випуску новин.
Досліджуйте також: Він змінив обличчя українського театру, але радянська система прагнула стерти його згадку: у Києві відбулася прем'єра фільму про Леся Курбаса.
Академічний театр ляльок, який більшості відомий як "Замок на горі", відкрив свої двері майже століття тому. За цей час щось трансформувалося, а деякі речі залишилися магічно незмінними. Ляльки та актори втілюють свої історії на сцені. Володимир Малинський вже 65 років працює з ляльками, і думки про відхід на пенсію навіть не виникають у його свідомості.
"Моя мама завжди говорила, що я з'явився на світ з лялькою в руках. У мене збереглася єдина фотографія, на якій мені 6 років, і я стою на стільці. В одній руці я тримаю буквар, а в іншій – ляльку. Коли я складав репертуарний план, виявилося, що у мене налічується 250 ролей," - розповів актор і режисер Академічного театру ляльок Володимир Малинський.
Тут також існує непересічний музей, розташований прямо в театрі, де можна побачити ляльки, які мають більш ніж 40-річну історію. Ці експонати виконували свої ролі багато років тому. Відвідавши музей, ви зможете дізнатися, як еволюціонували ляльки та сценічний дизайн з плином часу.
"Ляльки, які ви тут бачите, - це ляльки з вистави "Принцеси і відлуння". Вистава, яку грали два актори. У кожного актора по 4-5 ляльок треба було трансформуватися з одного образу на другий", - розповів Малинський.
Лялька, подібно до живої істоти, володіє власним характером, який може бути як складним, так і неповторним. Її існування наповнюють емоції та ідеї, вкладені в неї творцями.
"Все залежить від того, як художник сприймає образ. Спочатку він формує ідею, створює ескізи та малює. Згодом, базуючись на цих начерках, він ліпить скульптуру з глини або пластиліну, і ці моделі потрапляють до нас у майстерню. Від того, наскільки складною і великою є робота, залежать подальші кроки. Наприклад, ця голова виявляється досить складною для відливання в гіпсі — потрібно багато матеріалу і виникає безліч труднощів. Якщо ж ми отримуємо маленькі моделі, то їх доводиться розрізати навпіл, після чого заливаємо гіпсом. Якщо б я створювала її для продажу, то колись середня ціна становила приблизно $100", - пояснила художниця-оформлювачка Леся Невинська.
Війна торкнулася навіть найніжніших дитячих казок. Після повномасштабного вторгнення театральні артисти ухвалили рішення: незважаючи на те, що сцена тимчасово закрита, малеча українців не повинна забувати про чарівність театральних вистав. Тож ляльки вирушили в подорож до дітей.
"Першими ми почали виступати на станціях метро. Здається, це сталося 2 квітня 2022 року, коли ми вирушили на станцію метро Героїв Дніпра, щоб розважити людей, які там ховалися від обстрілів. Після цього ми відвідали й лікарні. Ці виступи стали для нас джерелом єдності та підтримки емоційного стану," - згадує Ігор Гулий, директор та художній керівник Академічного театру ляльок.
Нині театр знову працює повноцінно. Навіть під час повітряної тривоги, казка продовжується в укритті театру.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина - і ви в курсі подій.
Зараз четверо акторів театру замість звичних ляльок тримають у руках зброю. П'ятий, лялькар Євген Невинський, більше ніколи не повернеться до театру. Він загинув минулого року на фронті, захищаючи свою країну. На початку повномасштабної війни відстоював Київ від ворога, а згодом вирушив до Запорізької області. В бою поблизу Роботиного його життя обірвалося.
"Як згадували його товариші, його не раз викидало з автомобіля – двічі чи тричі. Він опинявся на землі, контужений, але лишався живим. Їм вдалося знайти притулок у бункері або бліндажі, де вони намагалися сховатися від вогню, що вирував з усіх боків. Вони змогли перев'язати рани та хоч якось привести себе до ладу. Але, на жаль, у той бліндаж влучила ворожа ракета", - розповіла дружина загиблого лялькаря Леся Невинська.
Євген вперше познайомився з лялькою, коли навчався у другому класі. З того часу він не відходив від чарівного світу іграшок. Він не лише втілював своїх героїв на сцені, а й самостійно створював їх. Практично всі механізми в театрах Києва були розроблені рукою Євгена Невинського.
"Дуже багато якихось моментів розумів тільки він. Коли лялька приходить, я починаю її крутити і розумію, що тут щось не так. Щось не так було, якась дрібниця, але вона не така", - сказала Леся Невинська.
На сцені лялькарів немає дрібниць. Кожен жест і кожен звук мають значення. Адже казка повинна оживати. Навіть якщо за вікнами театру лунають грози і вибухи.
"Коли мертве стає живим на очах у глядачів, це перетворюється на дещо магічне і космічне, відкриваючи нові глибини сенсу," - зазначив актор Академічного театру ляльок Вадим Доценко.
Мар'яна Микитенко, Ігор Костюк, "5 канал".
Перегляньте також: