Нобелівський тиждень 2024: мирова нагорода в епоху відсутності миру.
За що критикують цьогорічну премію Миру і чому важливі не символи, а реальна боротьба за мир там, де йде війна
Виникла ситуація, яка хоч і була очікуваною, але все ж таки залишилася несподіваною. Хто міг уявити, що премія Миру, над якою невтомно працювали протягом восьми місяців Норвезький Нобелівський комітет з п’яти членів та його секретар, а також група норвезьких і міжнародних експертів, призведе до такого рішення? Всі, хто протягом літа вимагав "додаткових звітів щодо кандидатів", отримували нову інформацію від консультантів, що дозволяло звузити коло претендентів до зовсім невеликої групи (так зазначено на сайті Нобелівського комітету). Хто б міг подумати, що в умовах глобальної тривоги та відсутності надії на мир на більшості континентів, найбільш значущим у справі збереження миру стане японське об'єднання організацій, які постраждали від атомних і водневих бомб, що впали на два японських міста 79 років тому...
Чому не наступного року, коли буде кругла дата (80 років) від часу ядерного удару США по Японії на фініші Другої світової війни? Чи можна побачити за цим рішенням підтекст? Олег Саакян в ексклюзивному коментарі Укрінформу, принаймні, його бачить так: "Вручення премії говорить про те, наскільки світ займається уникненням реальності й нинішніх викликів, намагаючись сховатися за проблемами минулого й героїзмом вчорашнього дня".
Премія Миру є однією з найочікуваніших подій Нобелівського тижня. Хоча Альфред Нобель розділив свій спадок на п'ять рівних категорій, найбільше медійної уваги отримує саме ця премія, яку часто вважають політичною складовою нобелівських нагород. Проте, в даний момент питання, хто стане переможцем, стає як актуальним, так і спірним. Ми в Україні, принаймні, маємо змогу ставити ці запитання. І не лише для себе, але й для ширшого суспільства.
Почнемо з того, що потік претендентів на нобелівку з року в рік знижується, чому б то? Норвезький Нобелівський інститут зареєстрував 286 кандидатів на цьогорічну премію миру, з яких 197 осіб і 89 організацій. Для порівняння, минулого року Нобелівський інститут мав 351 кандидата. Найбільше за всю історію було отримано у 2016 році - 376 кандидатів. І знову ж таки, хто входив до цього переліку - списки всіх номінантів ми зможемо побачити лише через 50 років, після відкриття архівів, якщо доживемо, звісно.
Серед букмекерських фаворитів на здобуття Нобелівської премії миру 2024 року згадувалися діячі й організації, які, на думку тоталізаторів, сприяли збереженню миру, екологічній справедливості та гуманітарній допомозі. Букмекери виділяли такі кандидатури: Антоніу Гутерреш (Генеральний секретар ООН) за зусилля в захисті клімату та мирне врегулювання конфліктів. Папа Франциск - за заклик до миру та примирення між народами. ICRC (Міжнародний комітет червоного хреста) та Червоний Півмісяць Палестини за допомогу в конфліктних зонах. Щодо кожної із зазначених кандидатур є свої застереження щодо ефективності "боротьби" за той мир, якого насправді нема. Серед номінантів називали, до речі, й Володимира Зеленського, Президента України, країни, яка веде війну проти ядерного агресора, що переважає в силах, захищаючи свою територію і своїх людей. Однак ймовірність його перемоги цьогоріч була у ставках невисокою.
Сьогодні Нобелівський комітет оголосив своє рішення через голову Норвезького Нобелівського комітету Йоргена Ватне Фріднеса. Він зазначив: "Ця нагорода присуджується за зусилля, спрямовані на створення світу без ядерної зброї, а також за свідчення, які демонструють, що ядерну зброю ніколи не слід використовувати. Важливий внесок Ніхона Хіданкьо та інших представників "Хібакуша" допоміг утвердити заборону на використання ядерної зброї".
Це рішення є спробою підтвердити, що майже 80-річний період без ядерної загрози продовжується, і що існує певне "ядерне табу". Чи це просто ігнорування реальних загроз, які надходять від Путіна, що постійно погрожує ядерною зброєю, просуваючись на іноземні території? Чи доживемо ми до ювілейної дати, не ставши свідками використання ядерної зброї? Олег Саакян у рішенні Комітету зафіксував страх світу перед російською ядерною загрозою: "Головне, що Росії вдалося досягти, - це поширити у світі вірус "можем павтаріть", але в іншому контексті. Росія вигукує "можем павтаріть", тоді як світ у відповідь проголошує "ніколи знову". І найважливіше те, що всі події ХХ століття відтворюються прямо перед нашими очима у ХХІ столітті.
У серпні 1945 року на японські міста Хіросіма та Нагасакі було скинуто дві атомні бомби, внаслідок чого загинуло близько 120 000 осіб. Аналогічна кількість людей померла через опіки та наслідки радіаційного впливу. За різними оцінками, близько 650 000 людей вдалося вціліти під час цих атак. Тих, хто пережив це жахіття, в Японії називають хібакуша.
Доля тих, хто залишився живим, тривалий час залишалася прихованою та ігнорованою. У 1956 році місцеві об'єднання хібакуша разом із жертвами ядерних випробувань, проведених у Тихому океані, створили Японську конфедерацію організацій, постраждалих від атомних і водневих бомб, скорочену японською як Nihon Hidankyo. Цей grassroots-рух швидко перетворився на найбільшу та найвідомішу організацію хібакуша в Японії.
Nihon Hidankyo має дві ключові цілі. Перша полягає в підтримці соціальних та економічних прав усіх хібакуша, включаючи тих, хто проживає за межами Японії. Друга мета – забезпечити, щоб ніхто більше не зазнав трагедії, яку пережили хібакуша. Саме тому їхній девіз звучить як "Ніколи більше хібакуша".
Вибір японської організації Nihon Hidankyo на Нобелівську премію миру 2024 року викликав певні суперечки. Незважаючи на те, що її робота зосереджена на підвищенні усвідомлення небезпек, пов'язаних із ядерною зброєю, і закликах до її заборони, деякі критики вважають, що нагорода могла б бути присуджена для вирішення більш актуальних глобальних проблем, таких як війна в Україні, криза в Судані та конфлікт у Секторі Газа.
Скептики, включаючи міжнародних фахівців, вважають, що нагорода повинна зосереджуватися на актуальних збройних конфліктах, які безпосередньо ставлять під загрозу глобальну безпеку. Вони підкреслюють, що в останні роки премія часто ігнорує сучасні кризи, що потребують термінової уваги, натомість підтримуючи більш загальні або символічні ініціативи.
Представники Нобелівського комітету підкреслили, що нагорода, яка була присуджена Nihon Hidankyo, слугує важливим нагадуванням про необхідність дотримання "ядерного табу" в умовах, коли ризик використання ядерної зброї продовжує зростати.
Олег Саакян також висловився на підтримку скептиків, зазначивши: "У нинішніх обставинах найдоцільніше, що можна зробити, отримавши премію миру, – це відмовитися від неї. Важко уявити більшу карикатуру та зневагу до концепції миру у світі, коли ми стикаємося з найсерйознішими викликами".
Відзначаючи важливість діяльності руху "Хібакуша", не хотілося б робити прогнози щодо можливого номінування на Нобелівську премію в майбутньому. Адже через 79 років після початку російсько-української війни, ми можемо спостерігати за життям тих, хто пережив всі жахіття сучасного конфлікту. Питання залишається відкритим: чи має сучасна світова спільнота достатні сили та ресурси, щоб протистояти насильству і відновлювати мир у "гарячих точках"? Чи зможе вона допомогти тим, хто страждає від нелюдських умов у місцях ув'язнення, тортур та фізичного насильства? І чи продовжить вона вшановувати пам'ять жертв агресії, згадуючи про трагедії, подібні до Хіросіми та Нагасакі, після більш ніж 70 років від їхньої трагічної історії?
Можливо, вже сьогодні варто вжити заходів для вирішення хоча б одного з існуючих конфліктів чи війн? Варто також визнати зусилля тих, хто намагається в таких складних ситуаціях допомогти або зупинити нинішні кровопролитні конфлікти, поки Нобелівський комітет продовжує обирати кандидатів на премію миру…
Азія: У Китаї спостерігається зростання напруженості у відносинах із Тайванем, а також загострення територіальних суперечок у Південнокитайському морі, що супроводжується активними військовими навчаннями. У М'янмі конфлікт між військовою хунтою та місцевими етнічними спільнотами набирає обертів, внаслідок чого сотні тисяч людей змушені залишати свої домівки.
Європа: В Україні продовжуються бойові дії, які розпочалися внаслідок російського вторгнення у 2022 році. Це призводить до значних втрат серед цивільних осіб та постійної загрози для інфраструктури країни.
Близький Схід: У жовтні 2023 року ситуація між Ізраїлем та Палестиною в секторі Газа різко ускладнилася через атаки, здійснені ХАМАСом, що викликало значні жертви серед мирного населення та серйозні руйнування інфраструктури.
Африка: З квітня 2023 року в Судані спостерігається збройний конфлікт між армією та підрозділами швидкого реагування, що призвело до масштабної гуманітарної катастрофи та переміщення мільйонів людей. На Сомалійському півострові тривають активні бойові дії між урядовими силами та ісламістськими групами.
Америка: Гаїті страждає від значної хвилі насильства з боку збройних банд, що контролюють великі частини території, призводячи до гуманітарної катастрофи з голодом та масовими переміщеннями.
