Курськ міг відбутися значно раніше, але ситуація має свої нюанси: сержант спецпідрозділу К12 "Пчела" про наступ ЗСУ.

Росія ніколи не зможе пробачити Україні свою поразку, каже Олександр Фесенко

Олександр Фесенко ("Пчела") служить у Збройних силах з 2020 року. Захищав Маріуполь, де отримав тяжке поранення ноги, пройшов "Азовсталь" і російський полон. Тепер він -- сержант спецпідрозділу К12 і навчає молодих бійців вогневій тактиці.

Про чинники, які можуть змусити Росію звільнити з полону бійців "Азову", про значення Курської битви, а також про багаторічну ворожнечу росіян до українців, захисник поділився з Telegraf UA у другій частині інтерв'ю в рамках проєкту "Лінія спротиву".

Про битви в повному оточенні, поранення, голод, полон у Маріуполі, боротьбу з онкозахворюванням та незламний людський дух читайте у першій частині інтерв'ю з Олександром.

-- Росія ніколи не зможе нам пробачити своєї поразки і того нахабства, що ми захищалися і зганьбили її на весь світ.

Згадуючи історичні події, не можна не помітити, що сила завжди переважала в російській політиці. Будь-який спротив жорстоко придушувався, часто з використанням крайнього насильства. Влада демонструвала себе через приниження інших. Проте у нас зараз є можливість звільнитися від цього гніту та здобути свободу.

Це давній спосіб соціальної взаємодії, характерний для відносин між рабом і господарем. Ти або підкоряєшся і стаєш об'єктом знущань, або протистоїш і борешся. Людям необхідно усвідомити, що вони мають вибір: боротися за можливість бути вільними або підкоритися і зазнати приниження з боку ворога.

На мою думку, з таким ворогом нема сенсу домовлятися. Якщо намагатися дружити з Росією -- ти для неї будеш слабкий, а значить, тебе треба бити. Якщо ти не хочеш дружити з Росією, тебе треба знищити, бо ти загроза.

Існує феномен, відомий як ресентимент, який точно відображає їхнє ставлення до нас. Це поєднання заздрощів і ненависті до більш розвинутого, компетентного та сильного суспільства. Прагнення помститися уявному ворогу за його перевагу. Ресентимент є ключовою рисою рабської моралі, адже справжня свобода включає в себе відповідальність за власні дії.

Є в українському суспільстві і "почекуни", які чекають Росію і не думають про наслідки. Дехто вважає, якщо росіяни нормально спілкуються, то вони добре ставляться, але вони можуть поспілкуватися і потім за спиною сказати "хохол тупой". А потім доньку твою ґвалтувати і вбивати, як це було в Бучі.

-- Наступ у Курську дає Україні можливість звільнити полонених бійців "Азову", нацгвардійців, а також цивільних полонених. Ця ситуація дає переваги, сильну позицію, аби максимально ефективно звільнити людей, яких до цього ми не мали змоги витягти.

Але Курськ -- це палиця, яка має два кінці. З одного боку -- ми зможемо відволікти ворога від наших територій, змусивши його перекидати частини з Донецької чи Луганської областей і знищувати їх на марші. З іншого -- якщо вони скажуть "Байдуже", то можуть скористатися моментом і піти далі на Дніпропетровщину. Вони можуть просто проігнорувати те, що на їхні території зайшли.

Операція у Курську показує, що Росію можна бити, а також демонструє, що не так вже вони будуть квапитися використати ядерну зброю. Взагалі, у них прописано: якщо хтось перетинає кордони Російської Федерації, це вже привід вдарити по цій країні ядерною зброєю.

Загалом, на мою думку, ядерна зброя це більше психологічний фактор, тому що всі сторони розуміють: щойно Росія використає таку зброю, то будь-яка країна, котра має таке ж озброєння, може вдарити по ній ракетою у відповідь. Може початися ядерна війна.

Моя думка така, що битва за Курськ повинна була відбутися набагато раніше. Якби це сталося ще до Харківського контрнаступу, коли там ще були резерви, це значно покращило б наші можливості на передовій. Необхідно більше таких ударів.

-- Війна -- це мистецтво. Ти можеш думати, що супротивник -- дурень, а наступного разу він тобі покаже протилежне. Ніколи до кінця не знаєш, що думає ворог. У нашому випадку він вчиться, і це проблема.

Ми також повинні безперервно освоювати нові знання та досягати переваги — як у технологіях, так і в ідеях. Ми не можемо дозволити собі йти в ногу з ними, адже, маючи більші ресурси, вони швидко нас перевершать.

Тому ми повинні завжди бути на крок попереду. Головна проблема у тому, що це дуже складно.

Згодом, завдаючи ударів, ми повинні примусити противника відступити з нашої землі, завдавати удари там, де вони цього не передбачають, та грати на їхній самовпевненості. Гордість робить людину найбільш вразливою.